29 лютого 2024 - 17:00
ВОЛОДИМИР ЗАЙОНЧКОВСЬКИЙ, 24 СІЧНЯ 2023, 18:00
Національний академічний оркестр народних інструментів (НАОНІ) створений 1969 року. І до сьогодні залишається «фактично єдиним професійним оркестром українських інструментів», – йдеться на сайті колективу. Усього їх більше за 40: бандура, сопілка, деркач, цимбали, козобас, скрипка, рубель, качалка, бугай та багато інших.
У репертуарі оркестру, що популяризує народні інструменти та відкриває українську музику для молоді, як класичні, так і сучасні композиції – у співпраці з найвідомішими артистами України. 2017 року НАОНІ разом з електрофолкгуртом ONUKA виступив під час інтервал-акту Євробачення у Києві. З Олегом Скрипкою та гуртом «Друга ріка» оркестр створив спільні концертні програми.
З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну НАОНІ не припиняв репетирувати та працювати над новими концертами, проводив благодійні виступи на підтримку ЗСУ – зокрема, на київському вокзалі, на станціях метрополітену та у військових госпіталях. Також брав участь у благодійному заході – культурні вихідні на знак солідарності з Україною – організованому у французькому місті Мец.
Mind запитав у художнього керівника оркестру НАОНІ Віктора Гуцала про те, як змінилася діяльність оркестру за 11 місяців широкомасштабної війни, про виступи за кордоном, стереотипи щодо народних інструментів та унікальні зразки у складі оркестру, про виготовлення інструментів під час війни і творчі експерименти.
– Майже рік минув з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. Як цей рік вплинув на Національний академічний оркестр народних інструментів?
– Аж ніяк не позитивно. Та попри все ми працюємо, якоюсь мірою навіть за планом. Він корегується, але все одно колектив напружено працює, так що все у нас гаразд. Ми теж воюємо, але на духовному фронті.
Ми ніколи не здамося. Нещодавно прочитав інтерв’ю, де наш ворог сказав, що для них Україна є загрозою не лише воєнною, а й культурною – вважаю це компліментом. Настільки ми потужні духовно і культурно. Для їхньої нелюдської ідеології, взагалі. Тож ми будемо перемагати. Робимо все для того, аби вони знали, що з нами їм ніколи не впоратися.
– Наскільки складно було в перші місяці, коли здавалося, що повернення до культурного життя в Україні найближчим часом не буде?
– Не так трагедійно. У нас виїхали тільки мами з дітьми. Це справедливе, нормальне явище. Всі інші нікуди не виїжджали, були на місці.
Перечекали якусь днину, потім ми зустрічалися, планували, думали, що має бути «завтра». Врешті вийшли на нормальний робочий творчий процес.
Минуло буквально кілька місяців. І ми вже давали концерти в метро, на вокзалі, у військових частинах, госпіталях. Перший концерт відбувся на станції метро «Університет».
Ми не припиняли ні на мить свою роботу. Це допомогло і нам. Музиканти повинні працювати, весь час бути в роботі. І для людей це була допомога.
Коли тебе оточує життя, яке ти відчував і до того – це підтримує людину, вона не так розгублюється, не так панікує, якщо бачить, що люди грають, співають, танцюють. Хіба можна переривати таке життя?
– Як ви гадаєте, що оркестр втратив, а що здобув за цей період?
– Втратити… Це все відносно. Щось втрачаєш, а щось знаходиш – у цьому життя. Це закономірність процесів буття, не лише роботи нашого оркестру. Що ми втратили? Мабуть, людей, музикантів, які виїхали – це переважно жінки з дітьми.
Зате ми знаходимо більше ентузіазму, більше натхнення, починаємо крутитися, думати. Основне – це навчитися швидко думати в таких ситуаціях. Останні концерти показали, що ми не втратили своєї майстерності, а навіть навпаки – і це головне. Ми розуміємо людей, які сидять у залі, вони розуміють нас – це ще більше надихає.
Одна з наших артисток каже: «Завжди, коли закінчується концерт, я плачу». Ви уявляєте, що в цей момент відбувається в душі людини, як вона переживає це все? Думаю, більшість наших артистів підходить до роботи не лише професійно правильно – а ще й з особистим людським ставленням.
– Коли оркестр повернувся до репетицій?
– У березні мали репетиції, без них не може бути. Оркестр завжди мусить мати загальні репетиції. Хоч і тривоги, музиканти хочуть бути разом.
Оркестр – це колективна творчість, а колективна творчість вимагає згуртованості.
– Зараз багато молодих українських музикантів виступає з концертами в Європі, збирають кошти на допомогу ЗСУ. Чи пропонували НАОНІ долучитися до таких турів Європою або Канадою чи США? І чи є це в планах оркестру?
– Ми їздили у французьке місто Мец. НАОНІ на запрошення Асоціації «Обміни Лотарингія – Україна» (Échanges Lorraine Ukraine, ÉLU) та Міжнародного благодійному фонду Global Ukraine взяв участь у благодійному заході в концертному залі «Арсенал». Усі були задоволені. Ми були культурними амбасадорами, представниками культурної дипломатії, аби показати через музику, що Україна є.
Та для нас наш глядач і слухач в Україні – це найголовніше.
– НАОНІ довів, що народні музичні інструменти – це може бути сучасно, круто та, як кажуть, «фірмово». Про це свідчать і виступ на Євробаченні в Києві, і спільні концерти з Олегом Скрипкою, ONUKA та робота над іншими проєктами. Наскільки вам вдалося популяризувати народні інструменти і що, як вам здається, про це свідчить?
– Те, що наші народні інструменти є найкращими. Уже давно ми здолали стереотип, що на народних інструментах можна грати лише щось примітивне, народне.
Концерт НАОНІ з ONUKA.
НАОНІ грає все – від класики до народної музики. Нам під силу будь-які жанри. У нас колосальне ритмічне, темброве розмаїття. Ми тут попереду всієї планети.
А в контексті теперішньої війни на культурному фронті є такий вислів: «У балалайки – три струни, а в бандури – 65 струн! Питання є?»
– Який найрідкісніший народний інструмент можна почути і побачити у складі оркестру?
– Єдиний, який ніде у світі не повторюється, – це бандура.
Знаєте, є духові інструменти, що загалом розвивалися ідентично, кожен народ навчився їх виготовляти. Зрізали очеретинку – і вже музичний інструмент. Бо що таке розвиток народних інструментів? Це розвиток людського побуту. А якщо в нас багато народних інструментів, то це означає, що в нас навіть побут був дуже багатий.
Коли розкопували пласти трипільської культури, уже знаходили так звані зозульки. Потім вони помандрували світом. В Італії це окарина, десь ще по-іншому зветься. Але бандура виділяється, вона дійсно унікальна, пов’язана з нашою культурою, побутом, історією, менталітетом і духовністю.
– Які зараз існують проблеми із виготовленням народних інструментів, адже вони здебільшого майстрові, тобто у звичайній музичній крамниці їх не придбати?
– Дуже великі проблеми. Фабрики зараз не працюють. Можуть працювати лише окремі майстри. Будемо сподіватися, що після Перемоги ми все це надолужимо.
– На які найближчі концерти НАОНІ можна потрапити?
– 27 січня – програма «Рок-хіти і саундтреки» у Будинку кіно.
16 лютого – програма «Саундтреки до фільмів» у Будинку архітектора.
24 лютого – благодійний захід «Музика Незламних» у Premier Palace.
8 березня – програма «Історії кохання» у Жовтневому палаці.
– Цього року у вас відбувся незвичний експеримент з гуртом PROBASS ∆ HARDI. Вони були ініціаторами чи як виникла ця ідея?
– Безумовно, бо це їхня музика. У них все добре вийшло, але вони зрозуміли, що з нами вийде ще краще. Це говорить тільки про їхній творчий позитив. А ми завжди готові підтримати. Це все розвиток. Ми задоволені і, думаю, вони теж.
– Чи плануєте продовжувати співпрацю?
– З радістю, ми готові. У нас вже була програма з діджеями, ми виступали на Софійській площі. Для молоді це прекрасно, вони чують нашу українську музику. Нам бракувало цього багато років, і деякі негаразди в нас через те, що ми ніяк не могли зрозуміти, яка музика тут найголовніша і найкраща. Тепер ми це розуміємо, але змінилися обставини. Потихеньку, потихеньку.
І музика, виявляється, є, і виконавці чудові. І фільми, і література. Ми все ховалися за кимось, а не потрібно. Треба все сконцентрувати, займати цю платформу, щоб поступово обрубувати щупальця «руского міра». У нас велика перспектива.
