В Україні гратимуть рок на цимбалах, бандурах і косах

Національний академічний оркестр народних інструментів (НАОНI) запускає унікальний рок-проект

Ще жодного разу не виникало у мене настільки сильного бажання, щоб інтерв’ю з українськими музикантами переклали на російську мову і поклали на стіл особисто господареві Кремля. Щоб прочитавши його, Путін остаточно зрозумів, що йому буде легше підвищити добробут власного народу, ніж намагатися завоювати Україну.

Тому що коли в Україні в розпал російської агресії, 70-річний Віктор Гуцал зі своїм Національним академічним оркестром народних інструментів (НАОНI ) запускає проект, в якому на бандурах і цимбалах починають звучати Deep Purple, Metallica, Beatles або ABBA, а продюсує цей проект природжена рокерша Оксана Михайленко, то це не тільки музичний експеримент, а й доказ того, що у нас в країні не переривається зв’язок часів і поколінь. Що наша країна є невід’ємною частиною світової цивілізації А значить, всі спроби насильно притягти Україну до Митного союзу, або розірвати її на шматки, закінчаться нічим.

До речі, було б непогано, щоб про це знав не тільки, точніше, не стільки Путін, а й інші громадяни РФ, зомбовані Кремлем. А ще краще, якби вони не тільки прочитали це Інтерв’ю, але ще й побували 11 червня на виступі цього рок-оркестру народних інструментів  в концертному залі Sentrum.

vo frake so smichkom

- Пане, Вiкторе, ви стільки років диригуєте в оркестрі народних інструментів, ваші музиканти весь цей час грали виключно народну музику, а тепер на народних інструментах будуть грати рок. Хіба це не абсолютно різні стилі музики?

- Народна музика – це геніальна музика, яка створена народом, створена століттями, вона в нас в генах закладена. Народна музика, звичайно, найкраща, але сучасній молоді, яка живе в такому насиченому світі, важко зупинитися, подумати, послухати, розслабитися, весь час в темпі. Музика розвивається, і ми розвиваємось. Наш оркестр універсальний. У нас понад шістдесят найменувань музичних інструментів. Ми можемо грати будь яку музику, будь якого народу, будь які напрямки, і на наших інструментах це буде звучати кльово. Ми завжди намагаємось бути на гребні життя, наприклад, в тому столітті ми грали Beatles. А ще в нас є ціла рапсодія на тему Італійської музики вісімдесятих років, у нас є фантазія на тему ABBA. Це цікавий сучасний проект. Я сподіваюсь, що він нам допоможе, і ми вийдемо на новий рівень в своїй роботі.

Оксана Михайленко – Рок це по-перше щирість, по-друге це емоція. Щирість від народного інструменту стовідсоткова, тому що народний інструмент, який вже існує багато століть, який був вигаданий народом цієї країни, це інструмент який звучить на струнах твого серця, ти не можеш не вібрувати разом з цим інструментом, ти його відчуваєш, він у тебе на підсвідомості закладений. Навіть, якщо ти не хочеш його слухати, але ти десь його почув, ти не можеш не вібрувати разом з ним, це одразу викликає в тебе емоцію. А коли на цьому інструменті виконується якась рок-композиція, ти відчуваєш шалений драйв, який повністю зносить тобі дах.

s jemshugom

- Оксана, ти двадцять років займалася роком …

- Спочатку я навчила рокерів грати народні пісні (проект «УкраїнSKA групи MAD HEADS XL), а тепер я вирішила спробувати навчити Національний Оркестр Народних Інструментів грати рок. По-перше, це дуже цікавий творчий експеримент, це дуже не звично, дуже оригінально, ніхто, ніколи не виконував рок композиції у оркестровому складі на народних інструментах. Було дуже багато вдалих спроб, коли рокери працюють з симфонічним оркестром, це вже дуже відома світова практика. Але, щоб долучити саме народні інструменти до виконання рок-композицій, такого ще ніхто не робив. Це дуже цікаво, а головне, що це виходить.

- Які рок-композиції будуть виконані на концерті?

Оксана Михайленко - По-перше, це буде класичний рок, те що всі розуміють і знають – Deep Purple “Smoke on the Water”, Metallica, до речі, пісню Eagles “California Dream” зробили на бандурі з гітарною електропримочкою, я ще не чула, але знаю, що всі музиканти вже в захваті. З мейнстріму буде Адель “Skyfall”, чудово звучить на цимбалах, Дік Дейл “Misirlau” на цимбалах так само – приголомшливо. Звісно, Beatles, ABBA. Це все світові хіти, котрі всі знають, але так, як це звучить на народних інструментах, це ще ніхто ніколи не чув. Всі хто чує на репетиціях, у них мурахи по шкірі. У нас вже квитків на концерт не залишилось, все розкупили. Для мене це дуже показово.

- В Україні налічується десь шістдесят народних інструментів, які народні інструменти будуть задіяні в рок концерті?

Оксана Михайленко – Звісно будуть ті інструменти, які найяскравіше підкреслять рок-композиції. Це будуть цимбали, бандури, трембіти, коси. Якщо хто ще не знає, на косах теж можна грати. В концерті будуть і народні композиції, тому що ми хочемо показати – народні українські пісні і рок енергійно, і емоційно знаходяться на одному рівні. На косах взагалі будуть грати дабстеп. Я все життя була рокершою, я сама грала на гітарі, був свій рок-гурт. Я все шукала, що ж мені буде видавати потрібну емоцію та енергію, що ж мене буде дійсно надихати, і від чого я буду вібрувати. Рок – це весело, емоційно і яскраво. Але з народною музикою я відчула, що в мене є друге дно, і воно набагато глибше, ніж те, що ти раніше вважав своєю межею.

- Пане, Вiкторе ви їздили на гастролі закордон, де ви грали не тільки українську народну музику, але і народну музику приймаючої вас країни. Наприклад, ви їздили на гастролі в Корею і В’єтнам. І як у вас виходило грати народну в’єтнамську і корейську музику на українських народних інструментах?

- Завжди, коли ми їдемо кудись в гості, ми намагаємось підготувати якийсь такий номер. Я вам повинен сказати, що, не дивлячись на те, що ми далекі народи, але у нас дуже багато спільного. І саме головне, спільного в музичних інструментах. Я вам це кажу, як професор. Мало того, у В’єтнамі є інструмент, який подібний на наші цимбали, і їхні студенти вчаться в нашій Київській академії, тому що така спільність інструментів. Музика специфічна, а ось в інструментах є багато чого спільного. Людство на планеті розвивається в єдиному напрямку, так само і музичні інструменти розвиваються в більш менш подібних напрямках. У нас сопілка символ нашого народу, а таких духових інструментів дуже багато по всьому світу, тільки вони по-різному називаються. Ще Конфуцій казав – Якщо хочеш пізнати народ, послухай його музику. Якщо ми хочемо пізнати, як живуть в’єтнамці, ми повинні слухати їхню музику. Весь світ знає Україну по нашому мистецтву – пісні, музика, танці. А ми як раз і є представники нашого національного мистецтва.

- Рок завжди вважався музикою протесту, чого ніяк не скажеш про народну музику, на перший погляд. Рок заборонявся в Радянському союзі, чи не було негласної заборони народної музики в Україні? Чи не об’єднує це рок і народну музику в Україні?

orkestr bolchaya scena

- В якійсь мірі ви праві. Дійсно, як виник рок, американський джаз, блюз і так далі? Це був протест проти гноблення людей. Але, бачите, ця музика розійшлась по всьому світу. Рабство забулось, а музика залишилась по всьому світу. Так само і наша, українська музика. Тільки, нажаль, її мало слухають. Нам треба так само насаджувати нашу музику. Це може трошки грубе слово, але ми повинні це робити, щоб зрозуміти, що ми є народ. Тоді буде все нормально. За двадцять три роки незалежності наш національний колектив був в Криму один раз.

- А чому ви були в Криму всього лише один раз?

- Ми ж не можемо самі вирішувати куди нам їхати – сіли і поїхали. Ми ж державний заклад. Це повинна бути державна політика. Підтримка держави. А держава цього не робила. Тепер ми маємо результат.

- Ви були всього один раз в Криму, а як часто ви були на Сході України?

- Теж дуже рідко. І зараз така сама історія зі Сходом України. Нічого дивного тут немає.

Оксана Михайленко – Директор Оркестру Національних Інструментів п’ять років поспіль ходила в міністерство культури, просила дати три копійки на організацію гастролей в Донецьку і в Луганську. За п’ять років нічого не було зроблено!

v shernom pidjake ruki na grudi

- Пане, Вiкторе, ви часто гастролювали в Росії?

- Не часто, але ми частіше були в Росії ніж у нас на Сході. Там були фестивалі, і ми пару разів на них їздили. Нас чудово приймали. В Росії люблять наше мистецтво. Коли ми там співали «Чорнобривці», вони плакали.

- За останнім опитуванням в Росії, Україна знаходиться на другому місці в списку ворожих країн після США. Ви думаєте, там все ще люблять українські пісні?

- Я впевнений, що вони до сіх пір це пам’ятають і люблять. Друге діло, що їх політична агітація зараз їх зомбувала. Треба все вирішувати через мистецтво.

- А правда, що Україна була останньою республікою Радянського Союзу, в якій з’явився оркестр народних інструментів?

v vichivanke

- Народна музика це дуже важливий компонент боротьби – за незалежність, за краще життя, за духовність і так далі. Якщо хтось цього не хоче, то звичайно вони протидіють. В результаті, наш оркестр був створений лише в сімдесяти роки двадцятого сторіччя, в той час вже в усіх республіках Радянського Союзу були оркестри народних інструментів. Це говорить про те, що комуністична партія дійсно боялась нашого мистецтва. Не держава створила оркестр, а громадська організація. Лише після того, як колектив здобув визнання, його взяла держава на себе. Бандура – це символ нашого народу. Кобзарі йшли попереду запорізького війська, і люди йшли воювати за свою свободу. А як шотландці йшли в бій? Тільки після того, як вони чули шотландську волинку. Так і наша музика повинна зараз піднімати бойовий дух в військових частинах.

- Якщо зараз запропонують гастролі у військових частинах на Сході, ви поїдете?

- Запросто!

- Це ж війна, в будь-який момент терористи можуть передислокуватися, хіба вам не страшно?

- А чого боятись? Ми ж не підемо на передову. У другу світову так само їздили у військові частини. І щоб там не було, мистецтво гріло людей, надихало, підіймало бойовий дух. Треба і нам це робити. А ми залежимо від того, які нам дадуть гроші. Нажаль, поки що, не має розуміння того, яку роль мистецтво має відігравати в нашому житті, яку роль відіграє кожен художній національний колектив.

Оксана Михайленко – Організуємо, це не питання. Українцям, як військовим, так і просто громадянам, ні в якому разі не можна втрачати надію. Коли людина зламана, пригнічена, з нею можна робити все що завгодно, тому що – це вже раб. А щоб людина не була пригнічена, щоб у неї було прагнення до свободи і до кращої долі, вона має в щось вірити, мати підтримку позитиву – це тільки від культури, тільки від музики. Народні інструменти – це витоки нашої культури. Треба ще багато працювати, щоб у людей змінилась свідомість, але без культурної політики, без ідеологічної підтримки ми нічого не зможемо зробити.

- Пане, Вiкторе, ви автор «Запорізького маршу». Через цей марш у вас були проблеми в оркестрі в Радянський час.

s orkestrom

- Так, ми були в Москві на з’їзді комсомолу. Гнатюк співав, а ми грали. Ми зіграли «Запорізький марш» тричі. І тоді Суслов звернув увагу – Что это такое? Почему они это играют? Заборонили потім це грати, і розмагнітили всі плівки на радіо. А я, навіть, був змушений піти з оркестру на п’ять років – з сімдесят дев’ятого по вісімдесят четвертий.

- Після того, як Україна стала незалежною, стало легше, з’явилося більше підтримки від держави, ніж за радянських часів, чи ні?

- З точки зору творчого життя, дійсно, стало легше. При Радянській владі кожна програма фіксувалася, перевірялася, затверджувалася і так далі. Але, з точки зору матеріального життя – набагато гірше. На міністерстві культури треба написати лозунг – Грошей нема! Тому наша гастрольна діяльність на нулю. І це не тільки ми, але і всі інші провідні національні колективи в такому ж самому стані. Я не думаю, що немає грошей, перш за все немає розуміння.

- За стільки років роботи в оркестрі, коли постійно у держави не вистачає на вас грошей, ніколи не виникало відчаю? Не було бажання все кинути і зайнятися чимось більш прибутковим?

- Ніколи! Я не тільки про себе це можу сказати, а і про музикантів. Що не було такого коли ми місяцями зарплату не отримували?

- Так як же ви жили?

- Жили божим духом і мистецтвом. І вижили. Я вже казав, що той хто займається народною музикою, це дійсно ентузіаст, тому що у нього з середини це йде, від души.

- Ви вже не один десяток років керуєте колективом у шістдесят п’ять чоловік. Ви не хочете, з вашим досвідом керівника, піти на якусь керівну посаду в міністерство культури?

dirijiruet orkestrom

- Не хочу! Не люблю я всі ці посади. Я навіть не люблю спілкуватися з усілякими посадовцями.

- Як ви себе почували в кінці минулого і початку цього року, коли українська культура могла бути знову знищена? Що робив у цей час оркестр?

- Я навіть і не думав про те, що українська культура може зникнути. Такого ніколи не може бути, щоб там не відбулось. Мистецтво ніколи не зникне. Мало було заборонено українське мистецтво? І що воно зникло? Ні, не зникло. Якщо люди живуть цим мистецтвом, то воно ніколи не зникне. Єдине, що потрібне від влади – це підтримка.

- Ви вже розповідали про гастролі в Росії, а зараз ви б поїхали на гастролі до Росії?

- Ні, ми будемо чекати кращих часів.

- Як ви ставитеся до естрадних артистів, які можуть зараз поїхати до Росії за черговою музичною нагородою, як це зробила Ані Лорак, наприклад?

- Я негативно відношусь до цього. Все таки треба мати свою гідність. Я цього не розумію, і не можу зрозуміти. Я думаю, що якщо ти справжній артист, ти не потребуєш визнання від того, хто ігнорує твій народ. Ти ж частинка свого народу.

- Після Помаранчевої революції багато хто вірив у зміни, але, на жаль, так нічого і не змінилося. Зараз ми пережили іншу революцію, набагато страшнішу і криваву. Люди знову сподіваються і вірять. Ви вірите, що нарешті щось зміниться на краще, в тому числі і щодо українського мистецтва?

- Я оптиміст. Неважливо, чи підтримано це реаліями, чи ні, я все одно оптиміст. Я вірю, що, все-таки, все зміниться, і чомусь вірю, що зміниться на краще.

- Яке ваше відношення до недавнього скасування концерту Володимира Співакова в Україні?

- Позитивно відношусь. Я розумію, що це правильно. Якщо людина підписала документ, який принижує нашу гідність, це вже людина, яка не повинна тут бути. Я вважаю, що це, в першу чергу, принижує його, як музиканта. Мало навчитися грати на скрипочці, треба бути людиною. Мене дуже здивував Башмєт, який теж поставив свій підпис. Виріс у Львові, почесний професор Львівської Академії. Це значить, що він просто використовував Україну для своїх заробітків, і при цьому абсолютно не думав ні про Україну, ні про народ України. Будь ти хоча б нейтральним! Ти що, не жив у Львові?

- Може вони поставили свої підписи зі страху?

- Так, ви знаєте, щось є в ваших словах, бо людина все одно чимось керується, не може вона так спонтанно робити такі кроки. Це страх відлучення від царя. А зараз світ відвернувся від них. І це правильно! Моральність ніколи не повинна губитися, при будь яких обставинах. Якщо ти забуваєш про це, значить ти полу музикант. Я все ж таки вірю, що світ якось приглушить цей конфлікт, і, разом з тим, Росію. Хоча, на даний момент приглушить Росію не можливо. Вони, як кажуть в Росії – вошли в раж. Це відчуття сили, і безкарності, і це дає їм, ще більш сили. Єдине на що треба сподіватися – це здоровий глузд у людей. Державу створює економіка, політика і культура. Ось вже не пустили Башмета та інших підписантів на гастролі не тільки в Україну, а ще і на Захід. Музиканти повинні задуматись – Що ж це робиться? Я думаю, що це правильна політика. Може це і виправить цей стан…

vo frake ruki na grudi