Слово на захист музиканта
Зараз ми живемо у часи кризового стану нашого суспільства: коли йде війна, яку ми не розпочинали. Коли потрібні людські і матеріальні ресурси для подолання нав’язаної нам агресії. Це створює колосальні загрози нашому національному музичному мистецтву.
Саме тому я хочу підняти голос на захист музикантів-виконавців, які присвятили себе служінню професійному мистецтву. Музикантів, які, по суті, більше нічого і не вміють. Але це не означає їхньої обмеженості. Навпаки! В них інакше при народженні закладені моральні цінності, здібності і талант.
Багато музикантів навіть не пам’ятають, коли вони відчули прагнення до опанування того чи іншого інструмента. Але однозначно можна сказати, що це відбулося в дитинстві. Часом цих дітей не розуміють, їх креативність мало захоплює інших, не існує необхідних і явних параметрів оцінки їхнього таланту.
Але такі діти є, були і, сподіваюсь, будуть, незважаючи на те, що можливості, де б вони могли себе проявити, зменшуються. Ніколи не вірте тим, хто говорить, нібито музикантом можна стати і тоді, коли починаєш займатися виконавством у більш дорослому віці. Музикант може відбутися тільки тоді, коли починає займатися музикою з дитинства. Це – найперше і головне. Далі – це природа і її прояви, а ще – щасливий випадок і наполеглива праця в подальшому.
Талант дає Бог! Тому я думаю, що кожен музикант має право почувати себе особливим.
Чому ми особливі і виокремлені? Тому, що це є Божий Закон природи, який не можна відхилити. Це відбувається на генному рівні за допомогою підсвідомості, на початку закладення життя талановитої людини.
З цієї точки зору ми особливі, але ми є і звичайними людьми з усіма чеснотами та вадами.
Талановиті люди з’являються у всіх проявах людської діяльності, особливо в мистецтві. Але тільки у музично обдарованої людини унікальність таланту проявляється з дитинства, бо специфіка гри на інструменті потребує цього. Інакше просто неможливо. Це – закон. І тому вони мають бути захищеними в критично-духовній сфері суспільства, якщо ми хочемо мати націю з талантами.
Як ставитися до таких музикантів? Згодитись, що вони особливі і виокремлені з відповідними до цього висновками. А саме: поважати їхній талант, робити все для підтримки його як на ментальному, так і матеріальному рівні. Це потрібно зрозуміти всій громадськості. Бо часом самі музиканти дають підстави думати, що їх матеріальне не цікавить, так ніби вони знаходяться на моральній службі у людей, захищаючи їхню духовну чистоту.
Насправді граючи на інструменті, працюючи над собою, музикант-виконавець увесь час думає про те, як в майбутньому його вміння може вплинути на поглиблення духовності слухачів. Бо як людина з вищої морально-етичної сфери, він знає основну мету свого життя – приносити людям радість.
Музиканти – це особливі люди, які мають певне відхилення від норми. Не такі, як усі. Але це позитивна особливість, вона не шкодить іншим людям. В це мають повірити самі музиканти і радіти такою окремішністю без чванства і гордовитості. Отже, виконавці на музичних інструментах, які присвятили себе професійному мистецтву, є своєрідною кастою.
Що може зробити суспільство і держава? При всіх кризових ситуаціях пам’ятати і робити все, щоб захистити таких людей. Пам’ятати, що вони є основою і сутністю нації. Вони заповнюють духовний простір Всесвіту і, таким чином, оберігають людство від криз.
Думаю Державі варто було би навчитися любити, поважати і захищати таких музикантів!
Віктор ГУЦАЛ
