29 лютого 2024 - 17:00
Керівник Національного академічного оркестру народних інструментів Віктор Омелянович Гуцал розповів про колаборації з відомими виконавцями та плани на майбутнє.
Після реклами замість виступу на "Євробаченні" популярність ONUKA закордоном шалено зросла
Виступ з ONUKA під час інтервал-акту на Євробаченні змусив всю Європу тисячі разів переглядати відео в YouTube та гуглити екзотичну назву NAONI. Не всі здогадуються, що у ній зашифровано абревіатуру Національного академічного оркестру народних інструментів (НАОНІ), яким керує незмінний диригент Гуцал Віктор Омелянович.
Одна з головних особливостей НАОНІ, окрім роботи з класичними творами, – виконання сучасної музики на автентичних народних інструментах. За помахом диригентської палички Гуцала бугай, трембіта та рубель з качалкою колоритно виконують один із хітів Адель.
На рахунку оркестру співпраця з ONUKA, Другою Рікою, Олегом Скрипкою та народні кавери на легендарні пісні.
Ми поговорили з Віктором Омеляновичем про особливості роботи з народними інструментами у ХХ столітті, про зміни традиційних векторів у музиці, колаборації з відомими виконавцями та плани на майбутнє.
- Як з'явилася така ідея - переформовувати оркестр, його репертуар, і поєднати виконання класичних творів з естрадним?
- Ну, перш за все тому, що ця музика, яку ми граємо, естрадна чи рокова, – вона ж дуже популярна, її всі знають, особливо молодь, і тому ми вирішили долучитися до цього процесу. Разом з тим, ми робимо декілька важливих відразу справ. Перш за все, ми граємо гарну музику, у гарному виконанні; друге – ми популяризуємо власне народні інструменти; і, по-третє, ми просто знайомимо ту молодь, яка знає ці світові хіти, як звучать наші народні інструменти. І, таким чином, ми долучаємо їх до нашої спадщини і, зрештою, вони знають, які є інструменти, як вони звучать і які у них можливості. Це найголовніше, що ми робимо. Музику треба грати тому, що вона гарна, популярна, цікава, динамічна, драйвова, вона така, що несе людям якийсь позитивний заряд, і нам потрібно це робити. Так само, як і наша традиційно українська музика, ми не забуваємо, граємо. І зараз багато колективів, які переходять на такий формат. Але зате в них немає тих можливостей, які в нас є, а в нас є величезні можливості.
- У вас в оркестрі більше 40 народних інструментів. Звідки вони? Вони якісь давні, традиційні? Чи їх виготовляють для вас? Вони з якогось певного регіону України чи це "представники" багатьох регіонів?
- Ну, ви знаєте, український інструментарій нараховує понад 40 найменувань музичних інструментів, але це не означає, що ці інструменти такі давні. Вони є давніми по суті, але виготовлені вже у наш час. Скажімо, бандури є давні, вони висять у музеї, бандури і кобзи. А ми граємо вже на сучасних, новітніх інструментах, які виготовляють наші музичні майстри. Вони більш сучасні, більш адаптовані до нашої музики, мають багато переваг над тими давніми інструментами. Це нормально абсолютно. Знаєте, будь-який інструмент взяти, є давній… От мені казали, що десь викопали навіть зозульку, якій 2 000 років, з глини. Вона дійсно пролежала в землі. Але вона нічим майже не відрізняється від теперішньої зозульки, на якій ми зараз граємо. От вам і давнє, але воно, звичайно, є рідкістю. Так що у нас зараз ці інструменти сучасні, але це наші українські народні інструменти. Взяти би сопілку, скажімо. Це давній, дуже давній інструмент – на ній грали з давніх-давен. Ще коли тільки людина почула, як шумить десь трубочка якась, десь на річці… Ми робимо сучасні сопілки, які мають великі виражальні і технічні можливості, щоб грати в нашому оркестрі.
- А кількість інструментів із роками збільшується?
- Ці інструменти давно досліджені, ми знаємо, які бувають інструменти і так далі. Але якщо з'являється якийсь новий такий… От ми колись не використовували коси, це такий характерний ударний інструмент. От зараз у нас використовується, і дуже так колоритно це виходить і гарно. Коса – це теж, можна вважати, народний інструмент – він вийшов з народного вжитку, фактично. От рубель і качалка – так само, є такі інструменти, які використовувалися у народі практично.
- Тобто інструмент, на якому прасували…
- Прасували так само, правда-правда, білизну. Так що бачите, наш народ дуже талановитий у цьому плані і винахідливий. Але зараз уже не з'являється чогось такого нового абсолютно.
- А чи є якісь у вас інструменти, які презентують, наприклад, східні регіони, центральну частину? Чи вони більше є, все-таки, західною традицією? Наприклад, коли ми бачимо трембіту, то одразу з'являється уявлення, що це – західні райони України.
- Ну не можна сказати. Бо що таке "західна традиція"? У нас єдина Україна, і колись в усіх регіонах використовувалася і скрипка, особливо в центральних регіонах, цимбали тут так само використовувалися. Просто чому ми кажемо "західний регіон"? Тому що там більше збереглося це. Я не можу сказати, що тут цю справу не люблять, але воно більше тут витіснялося і, можливо, це спеціально робилося, щоб витіснити наші музичні інструменти, насадити якісь інші музичні інструменти. Бо мистецтво – це, якоюсь мірою, й ідеологія, і політика. Ну можна говорити, що, скажімо, цимбали або сопілка більш поширені в західному регіоні, бо там дійсно збереглася ця традиція. Але це не означає, що тут на сопілках ніколи не грали. Навпаки, тут ми ж знаємо з нашої літературної класики про значення сопілки. Головне – це пісні, українські народні, де згадуються музичні інструменти. І оце тут, в Центральній Україні, у Східній Україні, і сопілка, і цимбали, і бубон – все згадується, тому це все наші музичні інструменти.
- А чи залишається ще якась традиція, чи є ще в нас в Україні якісь майстри, що використовують давні техніки виготовлення народних інструментів?
- Є. Роблять традиційні кобзи, є майстерні, є люди, які займаються, вивчають це. Вони роблять такі кобзи, старосвітські бандури. Роблять духові інструменти дуже багато, зокрема, сопілки, сурми, свирілі, зозульки. Вони дійсно використовують ту техніку, якою вона робилася і сто років тому, двісті років тому. Використовують, безумовно, таку техніку, але на сучасному більш-менш етапі. Всі інструменти зараз роблять на більш технічному, більш високому рівні. Я думаю, прогрес тут тільки допомагає.
- А от як це взагалі, адаптувати, підлаштувати оркестр народних інструментів під сучасних виконавців, під сучасні хіти? Хто займається цією адаптацією партитури?
- Ну, ми ж професіонали, і в нашому колективі є дуже багато оркестровників, які це роблять, які вміють, знають наш колектив, можливості інструментів, і тому дуже легко адаптуємо. Ну ми не просто копіюємо звучання, ми ж робимо під звучання наших інструментів. І, часом, навіть таке буває, що в нашому виконанні, це моя така думка, воно навіть цікавіше звучить, ніж в оригіналі. У нас дуже величезні програми: і як окремі такі оркестрові номери, так і з популярними, видатними, я би сказав, виконавцями, такими, як ONUKA, Олег Скрипка, Валерій Харчишин. Так що ми із задоволенням працюємо з ними.
- Ну от, ви вже заговорили про такі творчі колаборації. Як вони взагалі виникають? Хто ініціатор?
- Ви знаєте, це взаємна потреба. Як у нас є така потреба до чогось нового, так і в тих виконавців є потреба до нової колаборації, до нового звучання, нового поєднання. Бо вони як музиканти розуміють, що є якийсь такий рівень, до якого вони приходять, але ж ще й далі можна рухатися – вони теж про це знають. Я думаю, що отаке поєднання – це і є отой крок вперед і для них, і в їхньому виконанні, так само і для нас. А для нас цікаво, бо це неординарні виконавці, і нам з ними дуже цікаво.
Граючи отаку музику сучасну, ми, таким чином, залучаємо наших дітей, нашу молодь до традиційного мистецтва
- А от яка в майбутньому планується співпраця? З ким?
- Знаєте, от так, щоб планувати, ми навіть не плануємо, а якось так виникає потяг, так можна сказати, один до одного. От вони слухають нас, ми їх слухаємо, і в результаті виникають такі поєднання. Хоча, звичайно, такий якийсь поштовх має бути чи з нашого боку, чи з їхнього. Так що ми тут не говоримо, хто кого і як знайшов. Я вважаю, що ми знаходимо одне одного. Так, знаєте, було з ONUKА, з Харчишиним, так було і з Олегом Скрипкою. Отак, знаєте, от приходить час, приходить розуміння. Ці виконавці, як я уже сказав, на інший щабель переходять і розуміють, що якраз от цього їм не вистачає, саме такого поєднання, щоб краще сприймалася їхня творчість.
Ми повинні якось підтримувати національну свідомість наших людей, щоб вони розуміли, звідки вони, розуміли своє коріння
- Ви вже понад 25 років очолюєте оркестр. Не було вам некомфортно відхилятися від академічного напряму?
- Ні, в мене такого не буває. Я вам скажу, я хоч людина і старша, але сучасна абсолютно. І я розумію всі ці речі, і бачу, і стежу за тими течіями, які є, як і в популярній музиці, так само і в нашій музиці, класичній. Я це все повинен відслідковувати і я це знаю, тому для нас це не є проблемою. Я не є таким консерватором у цьому плані. Я, може, консерватор в іншому, але в тому, що стосується музики, а особливо, гарної музики, то тут треба тільки вітати все те, що дійсно гідне.
- Ви казали на початку нашої бесіди, що ваша головна мета – це популяризація народних інструментів, музики серед українців. Як ви вважаєте, от зараз, коли ви робите такі проекти, вас навіть називають "рок-оркестром", вам вдається? Відчутно?
- Я вам скажу, відчутно. Тому, що, от, скажімо, ми запрошуємо дітей від школи або ліцею та просто у нашому приміщенні даємо їм такі концерти-лекції. І вони із задоволенням слухають. І потім, уже вдруге, вони сюди йдуть і навіть кажуть мені: "А ми ходимо вже на ваші концерти". У нас такий проект є "Битва оркестрів", а вони кажуть: "А ми були вже на тому концерті", "А ми були вже на цьому концерті". Це є результат, звичайно, нашої, діяльності. Так що, результат є, я задоволений, але, звичайно, хотілося, щоб воно все більше і більше було. Але, можливо, ми мало гастролюємо. Але, все одно, граючи отаку музику сучасну, ми, таким чином, залучаємо наших дітей, нашу молодь до традиційного мистецтва.
- Ви кажете, що мало гастролюєте. А з чим це пов'язано? Взагалі, є якась державна підтримка оркестру?
- Ну, державна підтримка є тому, бо ми ж є державним колективом. Нас забезпечують і роботою, і зарплатою, але гастрольна діяльність – це важка на сьогоднішній день справа, тому, що це вимагає дуже багато затрат. Тут багато є причин. Не хотілося б говорити, але це загальний стан нашої держави, загальна платоспроможність наших потенційних слухачів. Дуже багато різних є компонентів, які на сьогодні мало дозволяють нам рухатися і робити гастролі. Хоча люди бажали би це слухати, але я ж кажу, платоспроможність настільки низька, що вони не можуть навіть заплатити за квиток, а ми ж не можемо взяти транспорт безкоштовно. За все треба платити. Ви ж розумієте, що все це пов'язано з великими матеріальними затратами.
- А є якась зацікавленість за кордоном, тієї ж самої діаспори?
- Приїжджають до нас і слухають із задоволенням, але теж, все це впирається у кошти. Але зацікавленість є, звичайно, ми були у Польщі, в Австрії, люди слухають із задоволенням. Якщо у нас є така можливість виїхати, за кордоном нас приймають дуже гарно.
Мистецтво – це, якоюсь мірою, й ідеологія, і політика
- А якою взагалі є музична ситуація в Україні?
- Можна сказати, що зараз, на сьогодні, похвалитися нічим, щоб сказати, що дійсно мистецтво відіграє важливу роль у житті нашої країни. Може, навіть, не стільки через відсутність можливості, а через недооцінку нашої ролі, ролі мистецтва взагалі в житті країни. На мою думку, це повинно бути першочергове надзавдання і держави, і всієї політики для того, щоб підтримувати саме наше чи класичне, чи національне, чи традиційне мистецтво. Розумієте, ми виховуємо таким чином наш генотип. Ми повинні якось підтримувати національну свідомість наших людей, щоб вони розуміли, звідки вони, розуміли своє коріння, щоби в них з'явилася любов до тієї Вітчизни, до землі, де вони живуть. А це надзвичайно важлива роль всього мистецтва, тому це першочергове завдання, я вважаю. Не економіка. Бо навіть економіка – без духовності, вона ж не може бути нормальною економікою. Коли люди не розуміють, що вони працюють, як і для чого вони працюють – для майбутнього, для своїх дітей – вони ж не розуміють, для чого їм працювати. І тому з точки зору такого глобального бачення у нас є тут проблеми, і вони тепер виявилися настільки драматично і трагічно, як війна на Сході, як інші речі, які ми загубили, через те, що недооцінювали якраз людську природу, духовність людську. У результаті ми маємо те, що маємо.
- А те, що наші класичні оркестри починають іти в напрямі естради, показує занепад класичного чи це новий виток у мистецтві?
- Не можна навіть і близько говорити про занепад класичного, бо класика – вічна… Що б ми не грали, як би ми не грали, те, що в нас уже є, воно вічне, і воно ніколи не зникне. Але, і це правильно, люди шукають, і кожен оркестр шукає інший шлях, інший виток. Це треба обов'язково спробувати, для того, щоб подивитися, куди, і що, і як воно, і такі поєднання різноманітні роблять. І це не тільки в нас, це робиться і за кордоном, це роблять найкращі симфонічні оркестри: і Лондонський, і Берлінський. Вони грають таку популярну музику, різноманітні світові хіти, музику до кінофільмів. Це якісна музика, люди її люблять, сприймають. Це надзвичайно важлива справа. Так що тут не можна говорити про занепад, це тільки крок уперед.
Розмовляла Марія Максименкова (Інтерв'ю з сайту tsn.ua)
